Згідно зі ст.ст. 269, 270 Кодексу платниками земельного податку є, зокрема, власники земельних ділянок та землекористувачі, а об’єктами оподаткування – земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Статтею 98 Земельного кодексу України визначено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут дає лише право на обмежене користування. Види права земельного сервітуту визначено ст. 99 ЗКУ. Враховуючи зазначене, за земельну ділянку, щодо якої встановлено земельний сервітут, нараховувати та сплачувати до бюджету плату за землю (земельний податок та орендну плату) повинен власник такої земельної ділянки (постійний землекористувач) або її орендар (в залежності від того, дана земельна ділянка знаходиться у власності (постійному користуванні) чи передана в оренду за договором оренди землі). Суб’єкт господарювання, що отримав право користування земельною ділянкою (земельний сервітут), не має підстав сплачувати земельний податок або орендну плату за земельну ділянку щодо якої встановлено земельний сервітут.