Конституція України – це база розвитку права у цілому, різних галузей держави та інституцій, а також принципів права, у тому числі принципів оподаткування. Зокрема, Конституція, як основоположне джерело податкового права, містить правові принципи,

які визначають нормативне регулювання центральних і місцевих податків і є базовими для процесуального податкового законодавства; встановлює правові основи податкової діяльності держави і компетенцію центральних і місцевих органів у сфері податкових відносин. Конституційне регулювання направлено на вирішення основних питань життєдіяльності держави, до яких відносяться й загальні принципи права, що стосуються оподаткування. Принципи оподаткування є частиною системи загальних принципів права. ПРИНЦИПИ ПОДАТКОВОГО ПРАВА У податковому праві головне місце займають принципи-норми, закріплені в Конституції, законах, у деяких нормативних актах виключно податкового характеру. Принципи відіграють роль орієнтирів у формуванні податкового права. Вони є основними й обґрунтовано виділяються з усієї системи правових принципів, з погляду не тільки форми нормативного вираження, але й змісту цих принципів, які впливають на розвиток фінансового права у цілому. Принципи податкового права є основними критеріями для оцінки якості податкової системи країни. У системі податкового права України принцип верховенства права – основоположний для податкової системи, забезпечує взаємодію податкового права по всій території держави. Принципи податкового права: а) загальність оподаткування – кожна особа зобов’язана сплачувати податки, встановлені Податковим кодексом України, законами з питань митної справи, податків та зборів. Цей принцип знаходить своє вираження у розд. ІІ ст. 67 Конституції України: „Кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених Законом”. Дане положення Конституції є основоположним для будь-якого закону, що регулює державні витрати в Україні; б) принцип справедливого оподаткування означає єдині правові умови стягнення податку та єдині вимоги до податкових законів. Оподаткування повинне бути однаковим для кожного виду податків по всій території держави. На основі цього принципу формується єдина податкова система держави; в) податок може встановлюватися, змінюватися чи скасовуватися лише шляхом прийняття Закону. Цей принцип прямо зв’язаний з принципом недоторканості приватної власності і принципом свободи особи, оскільки оподаткування – це відчуження приватної власності особи, яке в демократичному суспільстві може здійснюватися лише зі згоди особи, вираженої у даному випадку через представництво її інтересів у парламенті. Щодо цього, ще у XVIII ст. під час дебатів у Палаті лордів (1766 р.) лорд Камден (Lord Camden) сказав наступне: „Оподаткування і представництво нероздільні… яким би не було добро (майно) людини, це абсолютно її добро; ніхто не має права забрати його у людини без її згоди… хто б не був, хто це робить, вчиняє грабіж; він зневажає і руйнує різницю між свободою і рабством”. Конституція України прямо вказує на законодавчу форму встановлення податку, зокрема ст. 92 ч. 2 п. 1 зазначає, що тільки законами України встановлюються система оподаткування, податків і зборів. У тісному зв’язку з принципом законодавчої форми встановлення чи зміни податку знаходиться інший правовий принцип: право делегувати певні законодавчі повноваження виконавчій владі. Оскільки делегування повноважень законодавчої влади здійснюється шляхом прийняття парламентського закону, то це правило не повинно сприйматися як порушення даного принципу податкового права, якщо, звичайно, Конституція не містить прямої заборони на делегування повноважень у податковій сфері. Конституція України такої прямої заборони не містить, як це передбачено, наприклад, у Конституції Швеції (гл. VII ч. 1): „Уряд може по уповноваженню Закону прийняти постанову або розпорядження по інших питаннях, крім питань по податках...” чи в ст. 78 Конституції Греції: „Цілі податку, фіскальний коефіцієнт, звільнення від податку чи зниження податку, а також виплата пенсій не можуть бути предметом законодавчої делегації (ч. 4)”. КОНСТИТУЦІЙНІ ОБОВ’ЯЗКИ Конституційні обов’язки – такий же необхідний і важливий елемент конституційного статусу особи, як і основні права та свободи. Одним із конституційних обов’язків громадян України є обов’язок кожного сплачувати податки й збори в порядку і розмірах, встановлених Законом, а також щорічно подавати до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому Законом (ст. 67 Конституції ). Стабільність бюджетної системи нашої держави забезпечують саме платники податків, і більшість з них усвідомлює важливість декларування доходів як виконання свого обов’язку щодо сплати податків перед державою та суспільством. Наповнення Державного бюджету України, реалізація завдань та функцій держави безпосередньо залежить від ефективного виконання усіма суб’єктами податкового права податкового обов’язку. Роль органів державної податкової служби України у даному процесі є ключовою, оскільки на них нормами чинного законодавства України покладено обов’язок здійснювати контроль за своєчасністю та повнотою сплати податків, зборів (інших обов’язкових платежів). Реалізація вказаного контролю направлена, у першу чергу, на створення умов для платника податків до добровільного виконання конституційного обов’язку щодо сплати відповідних сум до бюджету і зменшення випадків застосування заходів примусу. Тому одне з головних завдань податківців у процесі декларування – оперативне надання громадянам комплексу інформаційних і консультаційних послуг. ІНОЗЕМНІ СИСТЕМИ ОПОДАТКУВАННЯ Важливою характеристикою сучасних податкових систем розвинутих країн є їхня структура співвідношення прямих та непрямих податків. Так, у США, Японії, Канаді, Англії переважають прямі податки; у Франції – непрямі (56,6% – податки на споживання, акцизи, внески підприємців у Фонд соціального страхування). Німеччина, Італія мають досить урівноважену структуру податків (частка непрямих податків у Німеччині - 42,2%, в Італії - 48,9%). Іноземні системи прямого оподаткування доходів фізичних осіб мають уже досить апробовану часом практику становлення та розвитку на базі глибокого усвідомлення кожним платником податку свого конституційного обов’язку — сплати податків. Сутність категорії „податок” має неоднозначне трактування в різних країнах: в Німеччині - це підтримка, яку громадяни надають державі; у Великобританії - це обов’язок перед державою; у США податок розуміється як „такса”; у Франції - як обов’язкова плата. В іноземних державах надано досить широке право у сфері податкової юрисдикції органам місцевого самоврядування. У таких країнах Європи, як Болгарія, Кіпр, Естонія, Греція, Латвія, Норвегія, Румунія, особистий прибутковий податок належить до місцевих податків, а в Бельгії, Данії, Фінляндії, Швеції та Швейцарії органи місцевого самоврядування самостійно визначають ставки, за якими будуть оподатковуватися доходи громадян. Досить цікавою є й практика справляння податку в Китайській Народній Республіці. Держава надає право податковим агентам компенсувати витрати на забезпечення сплати податку в розмірі 2% від суми утриманого податку. В Австралії податкові зобов’язання та сума податку, що підлягає поверненню, визначаються за допомогою інформаційних технологій. Пересічний платник податку може скористатися через мережу Інтернет так званим tax calculator - податковим калькулятором, робота якого побудована за принципом алгоритму. Задаючи суму отриманого доходу та параметри, що є характерними для платника податку (пільги, знижки, витрати), програма самостійно обраховує необхідні фіскальні показники. Податки на спадщину як одна із складових прибуткового оподаткування у розвинених країнах світу не відіграє значної ролі, якщо розглядати його з точки зору ефективного фіскального інструменту. У деяких країнах, таких як Італія, Люксембург, Австралія, Канада і Нова Зеландія, спадок узагалі не розглядається як об’єкт, з якого сплачується податок. В усьому світі у системі податкових відносин важливе місце посідає показник „граничний дохід” — мінімальний розмір отриманого доходу, з якого починається сплачуватися податок. У розвинених країнах світу система прибуткового оподаткування будується таким чином, що показник „граничний дохід” залежить від кількості дітей, сімейного стану платника та способу оподаткування за єдиною чи роздільною системою. У таких країнах, як Ірландія, Корея, Мексика, Туреччина середньозважена величина граничного доходу (неоподатковуваного мінімуму), з якого починається сплачуватись податок з доходів фізичних осіб становить 30% від середньої заробітної плати у виробничому секторі. Іноземні системи оподаткування спрямовані на формування кінцевого доходу домогосподарств таким чином, щоб кожна фізична особа мала в користуванні після оподаткування дохід, достатній для фінансування всіх необхідних витрат на задоволення своїх потреб. Одна з найбільш розвинених систем індивідуального прибуткового податку із широкою системою податкових вирахувань діє в Нідерландах. У цій країні існує п’ять видів податкових відрахувань, що залежать від віку, кількості дітей, доходу батьків і відрізняються сумою, на яку дозволено зменшувати оподатковуваний дохід. Отже, реалізація на практиці іноземного досвіду має на меті сприяти якнайшвидшому переходу до нової сталої та дієвої системи оподаткування, яка ґрунтуватиметься на всебічному поєднані найкращих передових методів та запозичених позитивних елементів з досвіду податкових систем зарубіжних країн, що має призвести до посилення соціальної складової системи оподаткування. ЧЕРЕЗ ПОДАТКИ – ДО ЕФЕКТИВНОГО ВЕДЕННЯ ГОСПОДАРСТВА В КРАЇНІ Податковий кодекс України визначає принципи побудови системи оподаткування в Україні, види податків, зборів та інших обов’язкових платежів, напрями їх зарахування й використання, перелік платників податків та об’єктів оподаткування, відповідальність за порушення податкового законодавства тощо. Податкова система – це сукупність податків, зборів, інших обов’язкових платежів і внесків до бюджету і державних цільових фондів, які діють у встановленому законом порядку. Сутність, структура і роль системи оподаткування визначаються податковою політикою, що є виключним правом держави, яка проводить її в країні, виходячи із завдань соціально-економічного розвитку. Через податки, пільги та фінансові санкції, а також й відповідальність, які виступають невід’ємною частиною системи оподаткування, держава ставить єдині вимоги до ефективного ведення господарства в країні. На сьогодні у Податковому кодексі України поняття „податкового законодавства” відображено наступним чином: відповідно до ст. 3 Податкового кодексу податкове законодавство України складається з Конституції України, Податкового кодексу, Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв’язку з оподаткуванням ввізним або вивізним митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України; чинних міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Податкового кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими Податковим кодексом.