Підпунктом 164.2.1 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України встановлено, що доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту), включаються до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку і є базою оподаткування податком на доходи фізичних осіб.
Платниками податку на доходи фізичних осіб є фізична особа-резидент (нерезидент), яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні, та податковий агент.
Порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету встановлено ст. 168 Податкового кодексу України.
Так, згідно із пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України податковий агент, поняття якого визначено пп. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 цього кодексу, що нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену ст. 167 Податкового кодексу України.
Згідно з п. 167.1 ст. 167 Податкового кодексу України ставка податку становить 15% бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 – 167.6 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами, якщо база оподаткування для місячного оподатковуваного доходу не перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року.
Якщо база оподаткування, яка визначена з урахуванням норм п. 164.6 ст. 164 цього розділу щодо доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, в календарному місяці перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, до суми такого перевищення застосовується ставка 20%.
Окрім цього, Законом України від 28 грудня 2014 року №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» оподаткування військовим збором подовжено до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України.
Об’єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені ст. 163 Податкового кодексу України.
Відповідно до п. 171.1 ст. 171 та пп. 1.5 п. 16 1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку, у тому числі на підставі рішення суду.
Отже, роботодавець має виконати функції податкового агента щодо нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору з доходу у вигляді середньої заробітної плати, нарахованої на підставі рішення суду за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до ч. 7 ст. 7 Закону України від 8 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» перелік видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 2010 року №1170.
Пунктом 5 розд. I Переліку встановлено, що відшкодування, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні, не є базою нарахування єдиного внеску.
Відповідно до п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) платники податку на прибуток (крім новостворених, виробників сільськогосподарської продукції, інститутів спільного інвестування, неприбуткових установ (організацій), у тому числі визначених п. 133.4 ст. 133 ПКУ, та платників податків, у яких доходи, що враховуються при визначенні об’єкта оподаткування, за останній річний звітний податковий період не перевищують двадцяти мільйонів гривень) щомісяця, протягом дванадцятимісячного періоду, сплачують авансовий внесок з податку на прибуток у порядку і в строки, які встановлені для місячного податкового періоду. Сума щомісячних авансових внесків обчислюється у розмірі не менше 1/12 нарахованої суми податку на прибуток підприємств за попередній звітний (податковий) рік, зменшеної на суму сплачених авансових внесків з цього податку при виплаті дивідендів, яка залишилась не зарахованою у зменшення податкового зобов’язання з цього податку, без подання податкової декларації.
У складі річної податкової декларації платником податку подається розрахунок щомісячних авансових внесків, які мають сплачуватися у наступний дванадцятимісячний період. Визначена в розрахунку сума авансових внесків вважається узгодженою сумою грошових зобов’язань.
У січні-грудні 2015 року та січні-травні 2016 року платники зобов’язані сплачувати щомісячні авансові внески з податку на прибуток підприємств відповідно до п. 57.1 ст. 57 ПКУ у редакції, що діяла до 1 січня 2015 року. При цьому сума щомісячних авансових внесків за березень - травень 2016 року обчислюється у розмірі не менше 1/12 нарахованої суми податку на прибуток підприємств за 2014 звітний (податковий) рік (п. 9 підрозд. 4 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ).
Надміру сплачені суми грошового зобов’язання підлягають поверненню платнику відповідно до ст. 43 ПКУ, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу (п. 43.1 ст. 43 ПКУ).
Сплата грошових зобов’язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснена також за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника) або за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів (п. 87.1 ст. 87 ПКУ).
Враховуючи викладене, надміру сплачені суми авансових внесків можуть бути враховані при сплаті податкових зобов’язань у наступних звітних періодах відповідно до ст. 87 ПКУ або повернені відповідно до вимог ст. 43 ПКУ.
З початку року платники податку на прибуток Богодухівської ОДПІ сплатили до бюджету 0,5 млн грн.
Перехідний період для заміни касової техніки
Звертаємо увагу, що пункт 8 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 6 липня 1995 року №265/95-ВР, доповнено абзацами другим та третім у такій редакції:
«З 1 січня 2015 року дозволяється первинна реєстрація лише реєстраторів розрахункових операцій, які створюють контрольну стрічку в електронній формі, та електронних таксометрів, автоматів з продажу товарів (послуг), реєстраторів розрахункових операцій з купівлі-продажу іноземної валюти.
Дозволяється до 1 січня 2016 року використання електронних контрольно-касових апаратів, введених в експлуатацію до 1 січня 2015 року, що створюють контрольну стрічку в друкованому вигляді та подають до фіскальних органів по дротових або бездротових каналах зв'язку тільки інформацію про обсяг розрахункових операцій, виконаних у готівковій та/або в безготівковій формі, яка міститься в їх фіскальній пам'яті, і при цьому не подають електронних копій розрахункових документів».
Таким чином, користувачам зареєстрованих та введених в експлуатацію до 01.01.2015 електронних контрольно-касових апаратів, що подають до органів фіскальних органів тільки інформацію про обсяг розрахункових операцій (2-звіти), встановлено перехідний період тривалістю 1 рік для доопрацювання або заміни існуючої касової техніки на таку, яка забезпечує подання по електронних каналах зв'язку електронних копій розрахункових документів і фіскальних звітних чеків.
Звільнення від санкцій на півроку: можливість для реєстрації РРО
Пункт 9 Прикінцевих положень Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 6 липня 1995 року №265/95-ВР викладено у такій редакції:
«суб'єкти господарювання при наданні послуг у разі проведення розрахунків у касах з оформленням прибуткових і видаткових касових ордерів та видачею відповідних квитанцій, підписаних і завірених печаткою у встановленому порядку; при продажу товарів у системах електронної торгівлі (комерції) - до 1 липня 2015 року.
При цьому санкції за порушення вимог цього Закону у період з 1 липня 2015 року до 1 січня 2016 року не застосовуються до суб'єктів господарювання, які до 1 серпня 2015 року уклали договори на постачання реєстраторів розрахункових операцій, включених до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій, і ввели в експлуатацію такі реєстратори в порядку, встановленому цим Законом, до 1 січня 2016 року;
суб'єкти господарювання при виконанні операцій з купівлі-продажу іноземної валюти у разі, якщо ці операції виконуються не в касах уповноважених банків, операцій комерційних агентів банків та небанківських фінансових установ з приймання готівки для подальшого її переказу з використанням програмно-технічних комплексів самообслуговування - до 1 січня 2016 року».
Отже, вказані суб'єкти господарювання, які з 01.01.2015 мають застосовувати реєстратори розрахункових операцій, звільняються від санкцій за порушення вимог цього Закону на півроку, що дає їм змогу зареєструвати, ввести в експлуатацію відповідні реєстратори розрахункових операцій для виконання вимог чинного законодавства.
Детальніше про ці та інші зміни йдеться у листі ДФС України від 19.11.2015 №42704/7/99-99-22-07-03-17.
Підставою для нарахування сум податку на додану вартість (далі – податок), що відносяться до податкового кредиту без отримання податкової накладної, також є документи, визначені п. 201.11 ст. 201 Податкового кодексу України (далі – ПКУ).
Відповідно до п. 3 Порядку складання Звіту про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.09.2015 №841 «Про затвердження форми Звіту про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, та Порядку його складання» (далі – Порядок №841), Звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт (далі - Звіт), подається до закінчення п’ятого банківського дня, що настає за днем, у якому платник податку завершує таке відрядження або завершує виконання окремої цивільно-правової дії за дорученням та за рахунок податкового агента платника податку, що надав кошти під звіт.
При цьому, якщо під час службового відрядження платник податку отримав готівку із застосуванням платіжних карток, він подає Звіт і повертає суму надміру витрачених коштів до закінчення третього банківського дня після завершення відрядження. Відрядженій особі – платнику податку, який застосував платіжні картки для проведення розрахунків у безготівковій формі, а строк подання платником податку Звіту не перевищив десяти банківських днів, за наявності поважних причин роботодавець (самозайнята особа) може продовжити такий строк до двадцяти банківських днів (до з’ясування питання в разі виявлення розбіжностей між відповідними звітними документами) (абзац четвертий п. 3 Порядку №841).
Оскільки документи, що підтверджують витрати, понесені підзвітною особою під час відрядження або виконання окремої цивільно-правової дії за дорученням та за рахунок податкового агента платника податку, подаються разом зі Звітом, то датою формування податкового кредиту на підставі податкової накладної та інших документів, які дають право на формування податкового кредиту без отримання податкової накладної, є дата подання авансового звіту
Згідно з п.п. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) грошове зобов’язання платника податків – сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов’язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв’язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Фінансова відповідальність застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені (п. 111.2 ст. 111 ПКУ).
Нагадаємо, пеня – це сума коштів у вигляді відсотків, нарахованих на суми грошових зобов’язань, не сплачених у встановлені законодавством строки.
Відповідно до п. 129.4 ст. 129 ПКУ пеня, визначена п.п. 129.1.1 п. 129.1 ст. 129 ПКУ, нараховується на суму податкового боргу (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності та без урахування суми пені) із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виникнення такого податкового боргу або на день його (його частини) погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті.
Пеня, визначена п.п. 129.1.2 п. 129.1 ст. 129 ПКУ, нараховується із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день заниження, а п.п. 129.1.3 п. 129.1 ст. 129 ПКУ, нараховується із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виплати (нарахування) доходів на користь платників податків – фізичних осіб.
Підпунктом 4 п. 5 розділу ІІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків – юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, визначено, що в акті документальної перевірки не допускається визначення виду і розміру штрафних (фінансових) санкцій за встановлені порушення.
Формами податкових повідомлень-рішень, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 28.11.2012 №1236 «Про затвердження Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків», передбачено попередження платника податків про нарахування пені при несплаті в установлений строк податкового зобов’язання.
Отже, в актах перевірок сума пені, розрахована відповідно до ст. 129 ПКУ, не зазначається. Попередження про нарахування пені зазначається у відповідних прийнятих податкових повідомленнях-рішеннях, які надсилаються (вручаються) платнику податків у порядку, визначеному ст. 58 ПКУ.
